Сучасна українська поезія (Ukrainian)

Non-English forums » Ukrainian »
Сучасна українська поезія
Track this topic

Pages in topic: < [1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12] >

Off topic: Сучасна українська поезія

Thread poster: Jarema

Jarema

Ukraine
Local time: 11:15
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum

TOPIC STARTER

Микола Луків

Oct 27, 2022

Астролог
Астролог замкнув свою вежу,
Викинув череп, клепсидру,
Кометам хвости обкрутив
І подався на маскарад.
Там він зустрів чорного вершника,

І той вигукнув: “Друзяко!
Здох мій кінь,
І в корчмі я продав його циганам.
Давай-но плати борги
Золотою його вуздечкою”.

Потім астролог танцював з догаресою
І в кострі грав з товстуном кардиналом.
Відтак – трьох Борджіа заколов
І випив бочку мальвазії.

На світанку дочаділи й погасли свічі,
І, щоб трохи провітритися,
Він плащ накинув
І мовив: “Піду-но пройдусь
Середньовіччям”.

Але там було не до нього,
Всіх поглинали справи:
Бертольд винаходив порох,
Христофор шукав на карті Америку,

Астролог повернувся
Пройшовся садом до басейну –
Хотілося глянути на купальницю Сусанну.
Але побачив лише сивого кухаря
Та дівку, яка біля пташника
Скубла гусака.

Затим, відправляючись на ранкову месу,
Заглянув до антикварної лавки
І там засидівся дотемна.

Шукай палітру святого Луки,
Ласкаво гладь альдини й альзевіри.
В чорні шовки загортай скрипку:
Венеція, задивлена в лагуни,
Даленіє за кораблями.

****

“Вода в озерах потемніла…”
Вода в озерах потемніла,
Ліси дрімота облягла.
Трава поволі без тепла
Зашерхла, зблякла, посіріла.

Не лопотять пташині крила,
Минула вирію пора.
Над сивим простором Дніпра
Самотньо кружить чайка біла.

****

ЩЕДРИЙ ВЕЧІР
Михайлові Стельмаху

Дванацять страв на столі,
Дванадцять морозів
У вікна спинаються,
Дванадцять місяців,
Дванадцять богатирів
Поважно круг столу всідаються.

Ой неси-принеси, господине,
Хліб-сіль на покуття.
Винно-калинно-щемно.
Ой давай-подавай, господине,
Кутю на покуття.
Срібно-червоно-зелено.

Та несла, ой несла ж її мати –
Солодко-солоно-славно.
Весни і зими в кутку танцювали
На телеекрані.

Ой несла та несла її мати –
Житце до стелі!
Щедрували щедрівоньку, щедрували
Зорі на стеблах.

Добрий вечір,
Щедрий вечір,
Щедрівниця.
Винно-зелено-рожево
Пересріблює світлиця.

А дванадцять морозів
У шибку хукають,
А дванадцять морозів
Од заздрощів казяться.
Дванадцять келихів
Дванадцять раз стукають,
Дванадцять місяців
П’ють за щастя. ▲ Collapse

Dima_Nerovniy

Jarema

Ukraine
Local time: 11:15
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum

TOPIC STARTER

Дмитро Малишко

Nov 5, 2022

***
Трішки світла впусти в цю відьомську нору -
Мов ліхтар, сяє Вирій крізь шибку.
Догора прохолодно осінній пожар,
Опадають надії нешвидко.
Десь нечутно між хмар відлітають птахи,
Помирає останнє колосся.
Навсібіч із потоками те відпусти,
Що хотілося, та не збулося.
Ми здіймемося до неба, ми ляжемо в ґрунт,
Ми заснемо, всезимно не спавши.
Ми приймемо в дарунок цілющу пітьму,
Наші мрії і віру віддавши.
А тоді оживемо, наповнимось сил,
Проростемо квітками і зіллям.
Трохи сонця у нору відьомську впусти
Передзимним останнім зусиллям. ▲ Collapse

Jarema

Ukraine
Local time: 11:15
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum

TOPIC STARTER

Наталка Маринчак

Nov 19, 2022

***
вóроже ворóже
закривай очки
вóроже ворóже
не дожий ночки
вóроже ворóже
хай матір чекає
вóроже ворóже
і правди не знає
вóроже ворóже
засинай навічно
вóроже ворóже
тебе смерть кличе
ой кличе ой кличе
кличе та й гукає
вóроже ворóже
сон-смерть чекає
чекає чекає
і вже дочекалась
ворога доріжéнька
та й обірвалась

***
коли він посміхається після стількох доріг
вона ділить з ним чай рибу і п‘ять хлібів
і одні обійми
між ними сотні тисячі кілометри слів
і жодного зайвого
вони нікуди не поспішають
колишнє життя не турбує жодного з них
вони говорять про речі прості
про те що земля холоне
й слід занести яблука й квіти
про те скільки він провів на хресті
їм зовсім не хочеться говорити
вона йому оповідає що світ цей тихий
що він можливий без лиха
він схоже їй вторить
бо каже
світ створений із любов’ю
що довше вони говорять
тим більше її стає
любові

***
в моєї прірви виткані краї
шовкові нитки ніжне покривало
імлистий вечір ріже рубаї
розсіяного світла ліхтарів
і я стою
я вистояла чуєш
посеред міста босоніж
прозора
я мова
сік і сіль на цій землі
я голос
я шелестіння скнілої трави
яку прадід заварював у юшку
крохмаль з очистків мерзлої картоплі
зернятко що губилось в рукаві
і вижило
проклюнулось
не всохло
щоденно посуд миючи на кухні
я згадую як хтось варив обід
із того що до стінок прикипіло
із осаду олійного на кухлі
я пам’ять всіх колишніх поколінь
таврована у кожній краплі крові
я зіткана із спогадів-видінь
і щему слів
і болю в кожнім слові
стою посеред голої землі
із ялівцевим присмаком у роті
світлини всі зернисті
всі мої
і прописом дві трійки на звороті ▲ Collapse

Yaroslava Tymoshchuk

Jarema

Ukraine
Local time: 11:15
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum

TOPIC STARTER

Anatoliy Anatoliy

Mar 4, 2023

Свічки та ікони і ладану дух всюдисущий,
відлуння таке, що, здається, складеш у рюкзак.
У рівності божій наїджений та неімущий,
старезний дідок і вугрястий безвусий юнак.
Молитися солодко, болісно дихати воском,
у шепоті слів запитання у безмір небес,
роздума виразна або розкуйовджена лоском,
мов вікна прозорі чи наче забиті навхрест.
Я дякую, Боже, за те, що було і що буде,
за те незбагненне, що завше зійде на дива,
за сяйво кохання, за схвалення і пересуди,
за стежки-дороги, куди направляє крива.
Я, Отче, мовчу. Тільки слухаю скрипіт осики,
де вітром погойдуєш Юду до скону віків.
Який же Ти, Боже? Єдиний чи багатоликий?
Щадиш чи ненавидиш, Боже, моїх ворогів?
Виходжу із церкви просвітлено, твердо, замашно,
позаду безодня, попереду сила тривог.
А ось і мої. «Вирушаємо, браття, не страшно:
із нами іде милосердя.
І мстивий мій Бог».

***

Багром багряним місяць тягне тіні,
мов душі з неба, навіжено, зло.
Бери-но, друже, зоряне весло
і попливемо у палахкотіння,
туди, де нас до біса полягло.
Там пустка незалюднена, каміння,
там холод віковічний, шепотіння
про те, як любо-весело було
криваво танцювати між зірок,
любити землю до кінця, до скону,
до вереску заплаканих свічок.
А місяць тіні визволив з полону,
кує з них діамантову корону
чи заплітає терен у вінок...

***

Коли порвуть мої струни і спотворять мелодію,
візьму барабан і стану оглушливо бити,
щоб чути було глухому й бездушному злодію,
який увірвався в мій дім і хоче мене вбити.
Вибиватиму усі червоні лінії й усі кордони,
що раніше проходили крізь виховання й смішні традиції,
виганятиму усіх прихованих рабів і заборонені зони,
усі невисловлені й озвучені боязкі пропозиції.
Битиму довго і шпарко, доки не лопне шкіра,
доки не тріснуть палички, общерблені об резонатор,
доки не зникнуть усі демони і не з’явиться віра,
що ніколи не вмиє руки тиран-прокуратор.
Доки знов не натягну струни і не настрою гами,
доки не відтворю мелодію, що на пів ноти завмерла,
про те, що можна бити ворога й мечами, і плугами,
про те, що лента за лентою і точно ще не вмерла... ▲ Collapse

Alina_15

Post removed: This post was hidden by a moderator or staff member for the following reason: Repetition.

Jarema

Ukraine
Local time: 11:15
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum

TOPIC STARTER

Марися Нікітюк

Mar 31, 2023

***
Серце має десятикратний запас міцності.
Тому його можна розбивати за одне життя
Стільки разів, скільки вміститься.
Так багато вже раз — а завжди як вперше,
Лупиш його об стіну лупиш
Або даруєш за безцінь,
За подобу доброти у голосі
За секс, за буси
Озираючись крадькома, наче зайцем їдеш в автобусі
Наче в тебе хто шо може вкрасти
Наче серце от-от не видерже і ти можеш впасти
Ось прям тут, в сірий накип на порожні вулиці
В одинокі асфальти
В розбомблені околиці
В покинуті міста, що тепер крафтові їх ландшафти
Вже не маєш ніяких сил перетравлювати
Думаєш серце от-от зламається,
А його запас міцності все ніяк не кінчається
І дивишся далі крізь свою потравмовану оптику
Думаєш світ — це долина рожевих поні,
А він насправді — паноптикум.

***

Якщо ти почуєш мій голос,
То можливо це вже фінал
Відображаєшся ти у кожному з тих дзеркал
Що по лінії фронту стоять,
виловлюючи сонячні промені
Розбиваючи темряву, що над нами нависла
Методично-втомлено
В історичному просторі наростаючих смислів
Кожен зміг вирости в столітні дуби
Всі ці герої — тепер наші поля, ліси
Вся ця ноша — ніхто її не просив
Але вибрав момент тебе і мене
Щоб надати нам сил,
Й розказати всім, що все мине

***

Вечір влягається спати
Ковдрами вкрилась земля
Вишні осипались в квітні
В травні закінчилась я
Спати вкладаються люди
Пахнуть вишнями ночі
Тільки сирени не сплять
І крилаті ракети розплющують очі ▲ Collapse

Alina_15

Yaroslava Tymoshchuk

Jarema

Ukraine
Local time: 11:15
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum

TOPIC STARTER

Анатолій Кичинський

Apr 12, 2023

ЖИВА І СКОШЕНА ТЕЧЕ В МЕНІ ТРАВА
...А буде так:
принишкнуть дерева –
і всесвіт мовби нерухомим стане.
І я відчую вперше і востаннє:
жива і скошена тече в мені трава...
Таки не все в житті було даремним.
Моєї мислі пружна тятива
дала політ і рікам, і деревам.
Лиш я не знав, як пристрасно і ревно
жива і скошена текла в мені трава
жагучою зеленою рікою.
Глибока хвиля, чую, під рукою.
Висока хвиля в серце заплива!
Хмеліє і світліє голова.
Й радіє, що нема їй супокою.
Жива і скошена тече в мені трава,
лиш потім — вічно — наді мною...

СТАРА АЗБУКА
З Юстинаса Марцинкявічуса

Так сина бавлять.
Так сіно косять.
Так тісто місять.
Так воду носять.

Так хліб молотять.
Так стіни зводять.
Так глину місять.
Так тин городять.

Так рани гоять.
Так мед спивають.
А так голосять.
А так співають.

Так меч гартують
заради волі
Так вершник скаче
назустріч долі.

Так мати з битви
чекає сина
Так на могилі
шумить калина.

* * *
Поглядом, довгим, як сірий осінній дощ,
доторкнутися до останнього журавлиного клину,
після чого за мить осліпнути
від білого-білого зимового сонця,
аби лиш не бачити чорної смуги,
що тягнеться упродовж та уздовж
сірого розбитого асфальту,
сірих облич у сірому натовпі,
сірих провінційних буднів -
усієї цієї сірості, породженої
змішуванням білого і чорного кольорів,
що лізе, і лізе, і лізе
навіть через заплющені очі в мозок,
в оцю речовину сірого кольору,
яка ладна вже вибухнути,
аби не мати нічого спільного
зі всією цією сірістю, сірятиною, сіризною,
дивитися на яку нестерпно боляче,
а тому краще осліпнути,
аби вдруге прозріти
перед сірою грудочкою землі,
перед сірим горобчиком над сірою стріхою,
перед сірою татовою шинелькою,
перед сірою маминою фуфаєчкою
і довгим, як дорога додому, поглядом
шукати себе
в сірих зіницях попелу. ▲ Collapse

Alina_15

Jarema

Ukraine
Local time: 11:15
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum

TOPIC STARTER

Марина Пономаренко

May 13, 2023

***

Марія із Маріуполя на держкордоні з Польщею
Перечитує список із непрощéнного і непрóщеного
Марії із Маріуполя вітер волосся пестить
Марія носить на шиї смерть, ніби натільний хрестик
Переживає: «Хоч би не думали, що начепила таке навмисне»
Марія ту смерть прикриває червоним намистом
Марія тішиться дуже намистом, а ще — зеленими кедами
У неї серце розбите бомбами і ракетами
Шкіра її тонка, за відчуттями — ніби обідрана
Якби ж вона могла плакати, то сльози б лилися відрами
Вона б викричала, нігтями видрала дірку у часопросторі
Багажник Маріїної машини заповнений помстою
Цілеспрямованою, високоточною, контрабандною
Марія кутає помсту у пледик з мультяшними пандами
Рожевий, плюшевий пледик, приємний на дотик
Марія із Маріуполя фотографує рудого котика
Фотографує пташечку, що пролітає над площею
Повільно рухається черга на держкордоні з Польщею
Марія лається: «Чого так довго, ну що там усі стали?»
Маріїн скелет — із найміцнішої азовсталі
Марія думає: «Якщо сьогодні все добре піде —
Доїду до Львова, а завтра уже на південь»
Помста в її багажнику — смертоносна, люта, позазаконна
Марія збирала її поза межами й поза кордонами
України, Польщі, Європи та видимого світу
Марія має тепер багато знайомих, ну, знаєте, звідти,
Куди дід перевозить човном і в дорозі цитує Гомера
Ті знайомі говорять Марії: «І що з того, що ми померли?
У нас тут свій Маріуполь, бач, який гарний
У мертвих теж є що передати для армії
У нас довжелезні списки непрóщеного й непрощéнного
Наша помста виросла із домів, що згоріли дощенту
Помстою би вхерачить стерв’ятників, що на згарищі гнíздяться
Зможеш, Маріє? Ти ж добре знаєшся на логістиці»
І ось Марія на українсько-польському держкордоні
Щебече із прикордонниками, прикордонники мочать коні
Марія сміється, сміх виблискує, мов розсипаються перли
Вона думає: «Як мені зрозуміти — я ще жива чи уже померла?»
Помста в багажнику в неї холодна, важка, але серце її гріє
Маріуполь тим часом чекає. Чекає свою Марію

Триматися за порожнечу

– Дівчатка, учіться триматися за порожнечу, –
Казала бабця й курила одна за одною сигарети
Бабця нагадувала упиря чи іншу яку нечисть
Бабця була офіційно Галею, всі називали її Гретою

Вона працювала колись канатоходкою в цирку
Вона поводилась так, ніби на неї завжди світили софіти
– Триматися за ніщо, за дулю з маком, за бубликову дірку, –
Казала бабця. – Цього я навчилася в цирку країни совітів.

– Триматися за порожнечу, намацуючи стопою
Опору, болючу й таку тонку, що її ніхто й не бачить
Порожнеча, дівчатка, це те, що залишатиметься з тобою,
Коли решта світу згорить к чертям собачим, –

Бабця видмухувала струмінь задушливого диму
Її губи були нафарбовані яскраво-червоною помадою
Її три онучки були сильними, маленькими і худими –
Якраз такими, щоб ходить під куполом по канату

І зараз дівчатка тримаються, аж пальці зводить судомою
Тримаються, поки їхні життя випалює ворог,
За порожнечу, що залишилась від рідного міста і дому
Тримаються, намацуючи стопою тонку, болючу опору

***

«То що нам хотів сказати автор?» —
Питає Марія Іванівна і дивиться на портрет Шевченка
Учні мовчать. Тиша дзвенить у повітрі над партами
А Марії Іванівні стає сумно і щемко
Усі у дитинстві мріяли буть космонавтами чи принцесами
Чи ганяти м'яча, чи зніматися у кіно, чи сидіти на касі
І тільки Марія Іванівна мріяла бути частиною літпроцесу
І щоб вірші про неї читали десь так у дев'ятому класі
І щоб ті вірші були напхані синекдохами і гіперболами
І були неодмінно силабо-тонічними
І щоб там її зуби порівнювали із перлами
І її душу — з гарячою південною ніччю
Щоб там ішлося про очі, що світять, мов неонові вивіски
Про тонесенький стан, наче в ікон героїнового шику
Щоб ті вірші хотілось у чорні блокнотики виписать
І читати їх пошепки, і вчителі б за це шикали
Марія Іванівна довго шукала собі поета
Хотіла бути йому літредакторкою і музою
Вона ходила на літвечори, знайомилась в інтернеті
Але їй траплялися нездари і лузери
Вони римували кров із любов'ю, плечі з вечором
І метафори їхні були важкими й потворними
І ще їхні вірші збивалися з ритму, завжди недоречно
І залишалося загадкою — що автор хотів сказать своїм твором?
А зараз Марія Іванівна сидить в учительській, перевіряє диктанти
І від її погляду літери в зошитах стають стрункішими
А вона хотіла б сидіть у барі типу «Бармен-диктату»
І слухати вірші. Спеціально для неї написані вірші
І Марія Іванівна думає: «Боже, я бачу цей світ з морями і горами
І в ньому себе, і все, що я не зробила, і все, чого я не варта
Боже, що ти мав на увазі, коли мене створював?
Що ти хотів мною сказати? Що ти хотів сказати — як автор?» ▲ Collapse

Yaroslava Tymoshchuk

Jarema

Ukraine
Local time: 11:15
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum

TOPIC STARTER

ПРОЕКТ "AnnyBannyRa"

Jun 25, 2023

Вільний перЕспів поезій О.Седакової
Кінь.

Їде вершник по темній дорозі -
Не поспішає, їде собі й їде.
- Питай мене, кінь,що хочеш,
Все питай - я відповім відверто.
Люди мене слухати не будуть,
Бог - той і без розповідей знає.
Дивна, дуже-дуже дивна справа -
От чому вогонь горить на світі,
Чому ми півночі боїмося
Та чи буває хтось щасливим?
Я скажу, а ти й не повіриш,
Як люблю я ніч цю та дорогу,
Як люблю я, що мене прогнали
І що завтра проженуть, мабуть, ізнову.
Підійди, час добрий, милосердний,
Випий тої юності похмілля,
Витягни із віку молодого
Теє жало втрат необоримих -
Та я буду розумніший над усіми!
Кінь не каже, а відповідає,
Тягнеться той шлях,що не здолати.
Й ніхто не буває щасливим.
Але й нещасливих небагато.

Прохання.
Бідні люди! Бідні, бідні люди -
Поспішають жити серед смерті.
Хліб їдять - а голод в двері стука,
Хоч не п"ють - а все одно,як п"яні.
От якби мене колись спитали,
Я б тоді відповідала : Боже,
Чи зробив би ти мене чимсь новим?
Я люблю великії дива
Й зовсім не люблю біди та горя.
Чи зробив би ти мене, як камінь -
З сонячним промінням прямо в серці -
І щоб я загубилася із перстня
Та лежала на піску в пустелі.
Щоб лежала тихо, наче голка -
Не зовні та й не у середині,
А отак, як голка у копиці -
У копиці простору, як тайна.
І ніхто б мене тоді не бачив -
Тільки світло зовні й з середини.
А світло грає, грає, наче діти -
Малі діти та ручнії звірі.

[Edited at 2023-06-25 17:04 GMT] ▲ Collapse

Post removed: This post was hidden by a moderator or staff member for the following reason: Повтор

Jarema

Ukraine
Local time: 11:15
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum

TOPIC STARTER

Павло Коробчук

Jul 18, 2023

***
Поетам треба говорити за тих, хто уже не скаже.
Треба писати до тих, кому вже не прийдуть листи.
По білих бинтах водити пальцем у сажі.
Голосити голосом тих, чий голос застиг.

Поетам треба виходити в ніч і записувати контури тіней.
Треба шукати розсипані між осколками й гільзами букви.
Бо говорити про тих, кого уже не зустрінеш,
значить продовжувати з ними бути.

Поетам треба слухати життя по обидві сторони.
За мить після і за мить до розбомбленого бетону.
Чути застряглі між сторінками і стінами стогони,
змішаний із уламками баритон.

Дізнаватися, як звати тих, кого цілу нічку звали.
Спілкуватися з ними перед тим, як їх приведуть до тями.
Розбирати смерть на метафори, розбирати завали.
Розбиратися у калібрах, як у хореях і ямбах.

Дощ на землі розставляє фігури для нової партії.
Вітер хитає крону й від цього іскриться майбутнє.
Місяць чекаєш, що хтось іще сяде за парту.
Місяць стоїш під будівлею, якої уже не існує.

Не можеш піти, бо вростав у цю землю століттями.
Не можеш лишитися, бо не витримує психіка.
Щоб не так сильно мучитись, не так сильно боліти,
Тебе обступили пращури й завили у небо, мов пси.

Стояти тут значить обманювати життя.
Писати вірші значить обманювати смерть.
Звідси комунальники давно прибрали і викинули сміття.
Рятувальники давно залікували долоні, до крові роздерті.

Забути усе — значить обманювати дійсність.
Пам`ятати — значить обманювати свої сподівання.
Спілкуюся з ними, плачу, сміюся, вкопаний на одному місці.
Розказують про свої мрії, описують різні дива.

Поетам треба проговорити недомовлені голоси.
Уявити обличчя і вимовити імена.

Нездійснене майбутнє неймовірної краси
тих, кого більше нема.

***

давно не молився перед тим, як лягти спати:
господи, не забери більше жодного українця
господи, дай виграти війну і приз глядацьких симпатій
допоможи назбирати на три есмінця

дай повністю помитися хоча би вологими серветками
зараз це крутіше, ніж залита шампанським ванна
дай розкішно повечеряти, якщо розморозяться креветки
дай інтернет, бо ловить тільки під образом Святого Іоана

хай дівчата заходять на п`ять палочок інтернету до мене на горі
поки його вистачає погратися в восьмибітного динозаврика
а комусь — на новину про те, що його будинок згорів
а комусь на те, щоб загуглити, як дожити до завтра

Господи, дай кожному ворогу зрозуміти його вину
допоможи нам без електрики підмикатися до стійкості
Господи, через блекаут боюся проґавити ядерну війну
якщо не буде води, ми готові набирати її зі Стікса

якщо не буде тепла, воно з`явиться від тертя наших шкір
якщо не буде їжі, все рівно не треба переговорів із сатаною
якщо не буде світла, ми грітимемося об нашу віру
якщо не буде віри, ми поділимося нею з тобою

***

коли закінчиться війна я буду малювати картини
на обстріляному березі приморського міста
а я буду в поліському лісі збирати малину
обережно, щоб не було розтяжки, розгортатиму листя

я буду виховувати дітей — світлими і цікавими
а я буду відновлювати пошкоджені трамвайні лінії
а я як і раніше буду баристою готуватиму каву
коли поверну автомат і якщо кав`ярня вціліє

а я лишуся у благодійництві а я продовжу в логістиці
а я і далі повертатиму людей у нормальні психічні стан
а я буду молитися в мені молитва за кожного поміститься
всі ми бачимо себе після війни всі ми — одностайні

а я буду дивитися на мою улюблену країну з небес
а я — з глибини століть а я — з зали слухань Божого суду
а я — з купальських багать а я — з прадавніх словес
а я колись народжуся виросту і теж — буду

а я буду повторювати прізвища та імена
дякуючи героям які вижили і які ні
про те що буде коли закінчиться війна
найвідчайдушніше мріється на війні ▲ Collapse

Jarema

Ukraine
Local time: 11:15
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum

TOPIC STARTER

Володимир Шевченко

Aug 9, 2023

Моя армія варить каву та слухає джаз.
Танцює танго та сальсу, а іноді вальс.
Моя армія читає біблію та робить намаз.
Її благають дати автографи Тор та навіть Марс!
Моя армія пише вірші та малює гуашью.
Вона одразу відчуває хто є свій, а хто точно не з наших.
Моя армія багато жартує, сміється та майже не плаче.
Лише інколи, тихо, вночі, коли в Вальхалу йдуть ті, що наші.
Моя армія складається з тисячі різних історій.
Вони з'являються від вітру війни, як хвилі на морі.
Вона їх згадує, коли закурить - в перервах між боєм.
Дві, три коротких затяжки - та знов вертає до строю.
Моя армія ніколи не спить та завжди на варті.
Вона не вірить гучним словам - вони геть нічого не варті.
Вона сумує за домом, та робить собі дом усюди.
Моя армія - то є найкращі на світі люди. ▲ Collapse

Jarema

Ukraine
Local time: 11:15
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum

TOPIC STARTER

Світлана Короненко

Sep 11, 2023

Я в цій осінній імлі вибрала вірші, як долю,
Наче в солодкому склі зблиснув ковток алкоголю.
Тут, де тремкий падолист, де золоте умирання,
Наче химерний буддист освоюю рим добування,
Грона гарячих намист, грона калини до чаю.
Вітер як вічний статист на сходах мене зустрічає.
Темно-червоні хвости, темно-бордові вуалі
Кинуто вже на мости в прощальному ритуалі,
Кинуто на міста, просто під білі ноги,
Начебто завтра свята і прийдуть велично боги.
Прийдуть у цей листопад, прийдуть у сни і у вірші.
Котрі завжди невпопад й байдуже – кращі чи гірші.
Прийдуть. Торкнуться руки. Вогкі простелять коси.
Чорні їх клобуки наче осінні покоси.
Ти озирнешся на них через дими осінні.
Світло старої вини завжди тремке і нетлінне.
Знову на сходах стоїш? Винами повняться схрони.
Сховано флягу і ніж, плачуть колишні вже жони.
Я тут ніхто і ніде, я тут, як тать серед ночі:
Вогке обличчя бліде, рима жагуча й жіноча.
Наче роздягнений ліс, скинуто сукню і пояс.
Чорна зрозпачена міс! Може, колись заспокоюсь
Чи в захололій воді, вилитій на перехресті,
Чи в золотій череді юних і сонячних бестій.
Будда стоїть як сварог. Пальці сухі на клавірі…
Рим»ячий сонячний бог? Кожному дано по вірі.
Вистиг з порічок твій чай. Пилом заметено поли.
Хустка з важкого плеча впала й душа твоя гола.
Курява між борозен. Срібне шаманство вірша.
Й стан цей зоветься дзен, й бездонна у світі тиша.

***

Не пишеться, а відьми крилами по підвіконню шурхотять,
Неначе міряються силами і в іскрах срібних - рукоять.

Не пишеться, а відьми дихають і димом повниться вікно.
Й рудою висохлою стріхою спливає сонячне вино.

Відьом гарячих тепле черево до чорних тулиться чобіт,
А поряд попід чорним деревом вже гострить кігті чорний кіт.

Відьми губами вогко плямкають, горять коліна у медах,
Клубочиться їм дим над карками, й тьмяніють карки у садах.

Цим відьмам білим, неприборканим стежки під п`ятами димлять.
Пливе волосся їх розгойдане поміж задиханих багать.

Блаженні, хвойди, лярви! Повняться натхнення грішного меди!
Кому увечері тут моляться курвиська теплі й молоді?

Не пишеться! Вина гарячого відьми у пазусі несуть.
З тремкого полум`я звірячого - очей вогненних каламуть!

Пахтить вино святочним згарищем. Вікно пошерхло від крила.
Тут кожній тварі би по парі ще, але тут дим і ковила.

Не пишеться! Дими і коливо. Таємні знаки й німота.
І відьом темних білі голови, і срібні очі у кота.

Папір поправиш, витреш досуха вино, розлите на столі.
Й хтось тричі стукне древнім посохом і скине в сінях постоли…

***

Туди, де мене вже нема, туди, де мене вже не буде,
Прицокала темна зима у пошуках білого чуда.

Важким повела плечем, сяйнула печальним оком,
з поповичем чи з паничем упала на килим вогкий?

Старий відзігорний тюльпан здивовано став серед снігу,
Мов зблиснув шовками жупан немудрого печеніга.

О, Господи, що в тих снігах? Яка там відкрилася тайна?
Чия безнадійна жага постала безглуздо й відчайно?

Шовкові дими чи вогонь, шовкові вогні чи заграва?
Там вигірклий запах погонь, там тайна зимова і тьмава.

Там древніх церков передзвін, там снігом усе замітає.
Карета, альков, карабін? Поранений десь шкандибає.

Там пахне скажена весна, там квіти і хусточка мокра,
Там сонячний злий сатана й гірка розпаношена охра.

Там стільки любовних пісень, там стільки любовного чаду.
Ох, пані, це рання мігрень чи, може, дорога до аду?

Відчинені вікна у сад, зими несподіваний подих:
Сніжинки на вікнах мансард, сніжинки на сонячних сходах.

І тільки старий печеніг червоним бокалом хитає
Отам, де задимлений сніг, отам, де мене вже немає. ▲ Collapse

Jarema

Ukraine
Local time: 11:15
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum

TOPIC STARTER

Іван Козаченко

Sep 13, 2023

ВІКНА

Окраєць медвяної Паски,
спожитий чи той, що лишивсь.
Спливаючі сполохи злота,
німі відображення риб.

На віти наштрикнуті вікна
конають в нічній самоті.
Ярила усміхнутих жител
у срібні світилка стечуть.

І згаснуть віджеврілі ґноти
роздовжених смутком зіниць,
наповнивши запахом церкви
смертей і народжень тюрму.

І зблиску останнього крапля
черкає свічадо творця.
Мій прах пригорта у вітрині
твого відображення пил.

ДОГОРИ ДНОМ

(Антиліричний етюд)

Гойдає ніч холодні куполи,
у чашах дзвонів вариться смолюка.
З висотних невіджеврілих вуглин
лунає світло.
Хтось не спить.
Падлюка.

Прийде косар останній, і впадуть
отави навіть залізобетонні.
Як фрукти гутаперчеві грядуть
анфаси наші —
морди непристойні.

Падемо в ніч, у безвість, у смолу,
у сонце, у жовток від абрикоси.
Кислотний дощ —
на голову малу.
Сеча в золу.
А роси — на покоси.

НІЧНЕ ПОВЕРНЕННЯ

У каналі ржавіє бетон,
на серцях сутеніють відзнаки,
на полотнах багать — сивий накип
і повітря, немов ацетон.

Виховання усього святого
почалося з брудних передмість.
Тільки хмарка, як господа тога,
викликала нас на компроміс.

Чистота провінційної схими,
глибина захолусних падінь —
поміж плитами напівживими
в каламутній навічно воді.

Пустирі наших душ — перегинуть,
ці місця не врятує ніхто,
в них своєї нема Берегині,
їхні мрії — втекли на авто. ▲ Collapse

Jarema

Ukraine
Local time: 11:15
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum

TOPIC STARTER

Анатолій Дністровий

Oct 8, 2023

хлопчикові сниться бронетехніка

батько виснажений

спить без задніх ніг

тільки кіт перед вікном на варті

слухає ревіння двигунів

5.03.22

* * *

тиха як гірська скеля що пам’ятає прадавні часи

осиротіла від березневого холоду й легкого снігу

наша земля мовчить під небом низьким і сірим

наша земля мовчить під чоботом ворожого солдата

вона відчуває кроки рідних людей

вона відчуває гул чужинських коліс

слухає відчай наших птахів і дітей

пульсує судинами прийдешнього дня

* * *
чи є на тому світі артилерія

по кому вона стріляє

про що там думають артилеристи

які слова вони говорять

які пісні співають

які сни бачать

на стороні добра чи зла вони знаходяться

чи пахнуть їхні руки війною

чи бачать вони світло з заплющеними очима

чи думають про перші квіти цієї холодної весни ▲ Collapse

Pages in topic: < [1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12] >

Login to reply/comment

To report site rules violations or get help, contact a site moderator:

Moderator(s) of this forum
Myron Netchypor	[Call to this topic]
Jarema	[Call to this topic]
Andriy Bublikov	[Call to this topic]

You can also contact site staff by submitting a support request »

Сучасна українська поезія

Translation news in Ukraine

» Pangeanic Develops a Free Machine Translation Engine to Help Ukrainian Citizens
(0 comments)
» Silicon Valley AI Keen to Solve US-Ukraine Translator Shortages
(0 comments)

Submit a news story about translation in Ukraine »
Read more translation news »

Forum rules

Help and orientation

Wordfast Pro
Translation Memory Software for Any Platform Exclusive discount for ProZ.com users! Save over 13% when purchasing Wordfast Pro through ProZ.com. Wordfast is the world's #1 provider of platform-independent Translation Memory software. Consistently ranked the most user-friendly and highest value Buy now! »

Trados Business Manager Lite
Create customer quotes and invoices from within Trados Studio Trados Business Manager Lite helps to simplify and speed up some of the daily tasks, such as invoicing and reporting, associated with running your freelance translation business. More info »

Recent posts | FAQ | Rules | Moderators | Article knowledgebase

Your current localization setting

English

Select a language

More languages...

Сучасна українська поезія

Сучасна українська поезія

You have native languages that can be verified

Your current localization setting

Select a language